Онлайн-конкурс "Вінець казок" (до Дня захисту дітей)

 

Підсумки онлайн-конкурсу "Вінець казок"

       Ось і настав час підвести підсумки онлайн-конкурсу «Вінець казок», що був оголошений до  Дня захисту дітей.

       До нас надійшло багато робіт .   

     Дякуємо всім учасникам конкурсу за ваші чудові, яскраві, повчальні та розумні казки. Читаючи твори, що надходили на конкурс, ми відчували тепло ваших сердець .

     Для нас було дуже складно обрати переможців конкурсу, адже у кожну казку було вкладено душу, любов та ніжність, та все ж ми визначилися.

    Переможцями оголошуються    Філіппова Влада, яка надіслала до нас  казку «Тітушка Верея»,та Гарячук Вадим за казки: «Чудодійна троянда» і «Хлопчик та його тінь». Вони не тільки створили цікаві казки,а ще й намалювали до них яскраві малюнки.  

    Ще раз хочемо подякувати всім  ,хто надсилав нам свої чудові казки! Ми дуже вдячні вам за участь, ваші твори неперевершені, а ви – справжні талановиті казкарі!

Казка "Тітонька Верея"

Частина 1 - тітонька одумується

        Жила - була в одному селі одна сім'я. Але вона була незвичайною. У їхньому будинку жила кікімора, яка вважала за краще ніколи не вилазити з під свого будинку - печі.

    Після півночі  на кухні зазвичай відбувалися різні речі - то щось загуркоче, то заворушиться  або почне угукать. Але на них не звертали уваги, а дарма - адже це була вона, кікімора.

        Тітонька Верея дуже любила прясти. Іноді навіть  мама сім'ї дивується, куди йде вся пряжа, адже вона до неї навіть не торкалася. Мурка - кішка сім'ї, іноді бачила, як тітонька краде пряжу. Але як тільки тітонька це бачила, проганяла Мурку, погрожуючи їй голкою.

          Кікімора не надто любила дітей. Щоранку, прокидаючись, діти бачили у себе на голові гніздо, яке потім мама їм розчісувала.

        Тітонька Верея дуже любила так жити і капостити тим, у кого жила. Але все змінилося після цього моменту.

         Одним літнім ранком тітонька пряла пряжу. Саме в цей момент нікого вдома не було. Всі пішли ще з учорашнього вечора. Їй стало нудно. Вона відклала пряжу і стала думати, що ж ще вдіяти.

    -Речі я вже розкидала, думала вголос кікімора і загинала пальці, -потаскала за хвіст Мурку, погриміла посудом. Ех, - зітхнула тітонька. -Я вже все зробила, що можна взагалі зробити, зайняти себе нічим, - озирнулась вона навколо.

       Кікімора злізла зі столу і підійшла до сплячої Мурки, щоб знову над нею познущатися. Як тільки вона хотіла смикнути її за праве вухо, від дальнього кута стіни почувся скрепучій голос:

        -Ей ти!

       Кікімора озирнулася. Начебто, нікого. Вона повернулась назад до кішки і знову почала лізти до її вуха.

      -Послухай, я кричати буду? - почувся знову голос з-за кута.

    Тітоньці вже це набридло. Вона взяла з підлоги олівець і пішла до дальнього кута кімнати. Підійшовши до нього, кікімора зашепотіла:

      Ей! Хто тут?

     -Так я! - закричало знову воно.

     Тітонька підняла голову. У трьох метрах від неї, на стіні, на павутинці погойдувався Старий Павук.

     -Ах, це ти? - вигукнула кікімора і відкинула олівець. - А я-то думала, хто лазить ще тут. Що ти хотів?

     -Я хотів з тобою поговорити про те, як ти живеш, - відповів Павук.

     - А як я живу? - здивувалася кікімора.

     -Я бачу, не для господарів, -нахмурився Павук. -Постійно їм капостиш і знущаєшся над їх вихованцем.

     - По-моєму, - підняла ніс тітонька, приголомшена небувалою зухвалістю Старого Павука, -все відмінно і мені це подобається!

     -Що сказав би твій покійний чоловік? - запитав він.

   Кікіморі не подобалося коли хтось згадував її покійного чоловіка - домового і, тому, відповідав так:

     -А що б він сказав?

     -А те, що ти зовсім забула вашу з ним роботу. Те, що ти зовсім не шануєш його пам'ять і нехтуєш їм!

     Кікімора була зовсім приголомшена. Їй стало соромно.

     Подумай над моїми словами, -почав уповзати Павук, -Будь ласка.

     Після цієї розмови зі Старим павуком, тітонька Верея одумалася. Вона позбирала розкидані речі, склала пряжу в клубок, вкрила Мурку пледом і пішла за грубку. Там вона витерла пил зі стін, порозгоняла павуків і подивилася в дзеркало.

     З дзеркала на тітоньку дивилася якась страшна бабуся, з розплетеним білим волоссям, які стирчали в різні боки, в розірваному   халаті.

    -Ох, - злякалася вона, - Це я? Так, це  потрібно припиняти!

    Кікімора взяла гребінець, причесалася, залізла в грубку.

   Після всього цього марафету, вона знову зазирнула в дзеркало. На цей раз на тітоньку дивилася красиво укладена дама, якій не 300 років, як їй, а 150. Тітонька посміхнулася і стала чекати приходу господарів.

Частина 2 - Новий будинок

   Буквально через місяць після цього, кікімора пряла пряжу за грубкою. Раптом вона почула голос батька родини:

   -Нарешті, нам дали квартиру в самому місті!

   Тітонька прислухалася. Квартира? Що ж це?

 -Так? - почувся голос одного з детей. -І тепер ми будемо жити в багатоповерховому будинку?

 У кікімори почало прискорено битися серце. «Значить, ми переїжджаємо?» - думала вона.

   - Добре, -сказала мама сім'ї, - я піду збирати речі.

«Значить, так, - подумала тітонька.- Мені б теж треба б».

  Кікімора взяла з собою свою скриньку (кажуть, вона була чарівною), спиці і картину свого чоловіка, уклавши її в скриньку. Попрощавшись зі Старим павуком, тітонька побачила валізу господарів, стала шукати, як туди залізти.

   -Можу допомогти, - Павук простягнув їй свою павутину.

  -Спасибі, - кікімора взяла павутину, підбігла до валізи і закинула інший кінець павутини в чемодан. Тітонька залізла туди, поклала шкатулку на якісь зошити і сховалася між іншими речами.

  Їх квартира розташовувалася на третьому поверсі і була небувалої величини. Тітонька Верея, яка звикла всього до трьох кімнат в своєму колишньому будинку, тепер була просто в захваті. У цій квартирі було 4 житлових кімнати, кухня, ванна, туалет і передпокій.

   Але, не було печі.

   Тітонька заголосила:

   -Де ж я буду жити?

   Побачивши ліжко в одній зі спалень, кікімора полізла туди.

  З нагоди переїзду, сім'я влаштувала свято. Запросила гостей і вмикнула музику. Тітонька сиділа в кутку ліжка і вишивала. Раптом, з іншого кута щось запищало. Кікімора відклала тканину, взяла голку, стала підходити.

   Ей, хто там?

   Це виявилася миша.

   Привіт, - сказала вона.- Ти хто?

   -Я кікімора, - сховала голку за спину вона.- Моє ім'я - тітонька Верея.

   Ага, сказала миша.- А мене звуть Лада.

   -Приємно познайомитися, - підійшла ближче кікімора і нахилилася.

   Так як, від роду у всіх кікімор були довгі носи, у тітоньки він був теж. Мишці це не сподобалося і вона вкусила за ніс її.

   -А-а-а, закричав щосили тітонька.- Що ти твориш? Відпусти!

   Миша міцно тримала зубами її ніс і не хотіла відпускати.

   -Будь ласка, кричала  кікімора.-Я знайду тобі чогось і дам.

   -Якщо даси сиру, відпущу, - сказала крізь зуби миша.

   -Добре, знайду, - кричала тітонька.

  Лада відпустила її ніс. Тітонька подивилася на нього. Тепер він став набагато довше і червоний.

   -Я чекаю, - нагадала про себе миша.

   -Сію хвилину, - відповіла тітонька і пішла за своєю скринькою.

   Притягнувши її і відкривши, кікімора щось над нею зашепотіла. Запустила туди руку і витягла ... сир. Миша була в захваті. Вихопивши з рук тітоньки сир, Лада стала його їсти. Кікімора була задоволена своєю роботою. Закривши шкатулку, вона обняла мишу, яка вже доїдала сир.

Частина 3 - Новий рік

   Лапатий сніг сипався із неба. Був зимовий ранок. Тітонька Верея прокинулася, вилізла з-під ліжка і подивилася у вікно.

   -Оце так. Тут, в місті, зима виявляється набагато краще, ніж в селі. Непогано б і на вулицю сходити.

  Вона прибрала пил з кутів кімнати, причесалася, покликала мишу. Вони поснідали і тітонька розповіла їй про свій задум.

   -Я, - розповідала вона, - хочу вийти на вулицю, але так як я ніколи не виходила, мені трохи не по собі.

    -Ай, - сказала вічно смілива миша, - закутавшись в одяг, який ти зв'язала і вийдемо.

  Тітоньці ця затія сподобалася і вони почали одягатися. Знайшовши ключі, кікімора з мишею відкрили двері і вийшли на майданчик.

    -І куди тепер? - злякалася тітонька.

   -Спускаємося, - сказала Лада.

  Сяк-так спустившись до першого поверху, вони відкрили двері і захопилися природою, яка була на вулиці.

    Вийшовши з двору, тітонька і миша побачили парк, там ходили люди і літали голуби. Раптом, на них щось напало. Кікімора кинулася в одну сторону, миша в іншу. Це був кіт.

     -Мяу, хто ви? - запитав зухвало кіт.- І що вас привело сюди?

   -Я кікімора, тітонька Верея, - сказала вона.- А це, - вона показала на мишу, - миша Лада.

  -Миша? - перепитав кіт, але вчасно схаменувся і сказав: - А я кіт Василь. Місцевий хуліган і злодій.

  -Пробачте, але ми, напевно, підемо, - тітонька стала штовхати ззаду мишку.

   -Ні, стійте! - вигукнув Василій.- Ми можемо славно пообідати.

   -Ми? - перепитала кікімора.

   -Хлопці, - покликав кіт, - у нас гості.

   Звідки не візьмись, з'явилося ще три кота. У всіх були жахливі посмішки.

   -Я їх не представив, - відгукнувся Василь, - Кузьма, Борис і Барсик.

   Кікімора і миша зрозуміли, що це пастка.

   -А тепер, дорогі гості, у нас починається банкет, - вишкірився Василь і стрибнув.

   Тітонька від переляку сипнула велику жменю снігу прямо на Василя. Той нявкнув і відскочивши, не встигнув нічого зробити подругам.

   Кікімора закричала:

  -Біжимо! - і потягла мишу до дому, залишивши інших котів . Василь все ще крутився в снігу. Тітонька і мишка добігли до дверей в під'їзд, залетіли в неї, добігли до свого поверху, відкрили вхідні двері і забігли в квартиру.

   Було майже опівночі. Тітонька Верея і миша Лада сиділи на підвіконні і пили чай з варенням. В іншій кімнаті, сім'я з гостями теж розмовляла і чекала Нового року. Тітонька вивудила зі своєї скриньки бубликів, поклала біля себе, встала і підняла  свою чашку чаю:

  -Бажаю, щоб в Новому році нас чекало щастя, любов і багатство, - вона чокнулась з мишкою чашкою.

  А на вулиці йшов великий сніг. Раптом, забив годинник на Головній Вежі міста, сім'я тітоньки почала сміятися і загадувати бажання, а вони з мишкою трохи ближче підсунувшись до вікна, стали дивитися на білі дахи будинків і згадувати минуле.

Філіппова Влада, 14 років

Казка «Чудодійна троянда»

        В деякому королівстві. в деякій державі, жив – був король.

 І була у нього красуня дочка. Раптом в палаці трапилось нещастя – захворів король. І не один лікар не міг справитись з його хворобою.  

     Знайома фея сказала принцесі, що за трьома морями і трьома горами є дивний ліс. А в тому лісі росте багатолітня рослина з сімейства рожево - кольорових з дуже духмяними квітами, яка з року в рік радує лісових мешканців своєю красою і зветься вона розою.

      Ця квітка росте на відкритих місцях, на узліссі, серед кущів, на схилах гір. Роза є одним із кращих лікувальних засобів. Лише за допомогою цієї квітки можна вилікувати короля. Принцеса подякувала фею за розповідь і вирішила, щоб це не коштувало, достати цю лікувальну рослину.

    На наступний день з королівства були розіслані гінці у всі країни світу з наказом: за того, хто принесе в палац лікувальну квітку, щоб вилікувати короля, король видасть заміж принцесу.

   Почув цей наказ принц сусіднього королівства, та в той же день пішов на пошуки рози.

   Їхав він три дня і три ночі. Через деякий час побачив перед собою казковий  ліс. Залишивши коня біля старого дуба, далі пішов пішки.

   Йшов він, йшов і раптом його освітило сяйво. Принц підійшов ближче і побачив червону квітку. Це і була роза.

   Він протягнув руку і хотів зірвати квітку, але колючки, які були на розі, не дали йому це зробити. Принц зірвав великий лист якоїсь рослини, обгорнув стебло і вирвав квітку. Він побачив   крупну  квітку, розташовану на довгій квітоніжці.

   Сховав принц квітку і відправився в обернений шлях.

   Приїхав в королівство, прийшов в палац і віддав квітку принцесі.

   Фея зварила відвар з пелюстків  рози, напоїла короля.

  А через тиждень, завдяки принцу, король повністю видужав. Король з радістю благословив дітей. Було зіграно весілля, про яке було чути і сусідніх королівствах. 

Казка "Хлопчик  та його тінь"

Жив колись один хлопчик на ім`я Андрій, який дуже боявся своєї власної тіні. Він ніколи не виходив сам на вулицю, коли було сонячно, а йому так хотілося гратися, веселитися і просто радіти літньому сонечку. І нарешті, йому це набридло, і він вирішив подолати свої страхи. Хлопчик вийшов на вулицю і побачив свою тінь. Як же він злякався – йому здалося, що вона така величезна і от – от проковтне його! Він заплющив очі від страх… А коли відкрив їх, то побачив, що тінь кличе його гратися і що не така вже вона й страшна. Цілий день Андрій і тінь бігали наввипередки, але тінь завжди була попереду. Ось настав вечір і хлопчикові треба було йти додому. Тінь запитала його, чи вийде він гуляти завтра? Андрій пообіцяв, що обов’язково прийде. Перед сном, засинаючи, хлопчик з радістю згадував цей день, коли він і тінь стали друзями.

                                                                                  Гарячук Вадим, 13 років